О.Буценко: До важливості вивчення та використання міжнародного досвіду

(З планового дослідження УЦКД “Децентралізація сфери культури”)

“Уряд керує в найкращий спосіб, коли керує найменше”

Г.Д. Торо “Громадський непослух”

Наприкінці 80-90-х років ХХ століття загальна європейська тенденція вдосконалення державного врядування та демократизації зумовила процеси децентралізації в різних сферах, зокрема, й у сфері культури. У своїй праці “Теоретичні питання децентралізації в культурній політиці: концепції, цінності та стратегії” (1997)1 Н. Кавашима пропонує розглядати децентралізацію у сфері культури в трьох площинах — культурній, фіскальній/фінансовій та політичній. На думку дослідниці, культурна децентралізація пов'язана з подоланням нерівності в можливості культурного розвитку; фіскальна децентралізація передбачає справедливий та ефективний розподіл та достатність ресурсів, наданих для культурної продукції; політична децентралізація стосується справедливого та ефективного балансу повноважень та відповідальності між різними рівнями прийняття політичних рішень. Як зазначає Кавашима, політична децентралізація здатна створювати “управлінську цінність”, адже наближення процесу прийняття політичних рішень до людей сприяє політичній освіті, розвитку навичок лідерства та формуванню місцевої ідентичності.

Таким чином, основними цілями децентралізації у сфері культури, використовуючи описаний вище підхід, можна визначити:

1. Забезпечення рівних можливостей культурного розвитку та доступності культури для всіх громадян.

2. Навчання громадян шляхом залучення їх до процесу прийняття рішень щодо культурної політики та управління.

3. Забезпечення прозорого взаємозв'язку і справедливого та ефективного балансу повноважень і відповідальності між різними рівнями влади.

4. Справедливий та ефективний розподіл ресурсів на мистецьку та культурну діяльність.

5. Оптимізація секторального поділу в культурному управлінні.

6. Оптимізація розподілу ресурсів, повноважень і культурних цінностей між державою, ринком і недержавним сектором.

У розумінні завдань сучасної культурної політики перший пункт стосується демократизації культури, другий — культурної демократії розширеної участі, або партисипативної культурної демократії, третій — організації демократичного, справедливого та ефективного управління. Решта пунктів пов'язані із забезпеченням скоординованості, ефективності та оптимізації розподілу ресурсів.

У своїй праці “У пошуках рівноваги: двадцять одна стратегічна дилема культурної політики”2 Ф. Матарассо і Ч. Лендрі  визначають питання децентралізації однією з центральних тем європейської культурної політики. При цьому автори вказують на внутрішню дилему в цьому питанні: досягнення правильної рівноваги між децентралізацією та ієрархічним контролем. “До переваг децентралізації, - пишуть автори, - належать більша відповідність послуг місцевим потребам, ширші можливості забезпечення культурного розмаїття, розвитку місцевої культурної діяльності та участь у культурному житті”. Водночас “до переваг централізованої моделі можна віднести те, що вона забезпечує контроль за галуззю, встановлені стандарти, а також узгодженість рішень. Ця модель може бути також свідченням більшої уваги з боку уряду до культури”. І тільки “належний баланс між цими двома підходами може гарантувати стратегічне значення культурного сектора і його якісний рівень, водночас розвиваючи відповідальність, ініціативність місцевих організацій, даючи їм відчуття впевненості у своїх силах”.

Процес культурної децентралізації, попри загальну схожість завдань і тенденцій розвитку, відбувався по-різному в різних країнах, сформувавши окремі моделі, що не є закритими, оскільки розвиток культурної сфери і культурної політики, як зазначають вказані вище автори, вимагає “належного балансу між двома підходами” - централізацією і децентралізацією, і шальки терезів у різні періоди та за різних обставин можуть схилятися більше то в один, то в інших бік.

1         Kawashima, Nobuko. 1997. Theorising decentralisation in cultural policy: concepts, values and strategies. European Journal of Cultural Policy 3 (2): 341-359. Цитується за: Ikka Heiskanen. Decentralisation: trends in European cultural policies. Policy Note No. 9. Council of Europe, November 2001. pp.9-10. 

2          Matarasso, François and Charles Landry. 1999. Balancing act: twenty-one strategic dilemmas in cultural policy. Policy Note No.4. Strasbourg: Council of Europe Publishing, pp.47-49. Українське видання: Франсуа Матарассо, Чарльз Лендрі. “Пошук рівноваги: двадцять одна стратегічна дилема культурної політики”. Британська Рада в Україні. Сс. 24-25.